От BP~TOR
К Евгений Дриг
Дата 01.02.2006 19:23:52
Рубрики Униформа; Персоналии;

Re: О 56-м...


>Про 73-й в разы больше написано зато... ИМХО, конечно... Кстати, а что за фильм? Это не тот, где взорвали по настоящему один из двух МБВ-2?
"Крепость на колесах",киностудия Довженко, 1960 г.В ролях Крюков,Наум, Пуговкин, смутно уже помню,но фильм именно о 56-м бронепоезде


>>Тут наверное все связано с 56а,я когда в Киеве лет надцать назад пробовал попутно с теми же "черепахами" и "греттерами" разобраться с ополченческими "литерами" мне сказали, что этот 56а (Вы помоему его уже на форуме вспоминали)был сформирован набазе отремонтированной учебной матчасти, но документального подтверждения не нашел
>
>Посмотрю, что есть у меня.
Сведения об учебном дивизионе в Черкассах не из воспоминаний Елизарова В.С.
На сьогодні з екіпажу прославленого “Бориса Петровича” в живих залишилися одиниці. Один із них – старшина Володимир Сергійович Єлізаров. Незважаючи на похилий вік (влітку йому буде вісімдесят), у нього збереглася чудова пам’ять, якій можна щиро позаздрити. А тоді, у грізному 1941-му, йому ледь виповнилося двадцять…
* * *
- До призову на службу я працював дизелістом-машиністом на електростанції, - згадує Володимир Сергійович, - тому коли потрапив до 55-го полку з охорони залізниць, мене було призначено в команду бронепоїзда. Але оскільки спеціальності машиніста на електростанції і машиніста паровоза – різні речі, командири відправили мене на навчання до Черкас. Там базувався окремий учбовий бронедивізіон, в якому готували молодший командний склад та фахівців для бронепоїздів. Незабаром я здобув фах механіка бронеавтомобіля БА-10 (який міг пересуватися як залізницею, так і ґрунтовою дорогою. – Г.С.).
21 червня я разом з товаришами виїхав до Києва на дивізійні партзбори. Командир дивізії полковник Мажирін був лаконічним: обстановка напружена, збори відміняються, всім повернутися до своїх підрозділів. Приїхали до Черкас. Казарма порожня, койки застелені – почалася війна… Повним ходом йде завантаження боєприпасів. 24 червня БП-56 отримав наказ – вирушати до Києва.
С наилучшими пожеланиями BP_TOR
От Евгений Дриг
К BP~TOR (01.02.2006 19:23:52)
Дата 01.02.2006 20:27:37

Re: О 56-м...

>>>Тут наверное все связано с 56а,я когда в Киеве лет надцать назад пробовал попутно с теми же "черепахами" и "греттерами" разобраться с ополченческими "литерами" мне сказали, что этот 56а (Вы помоему его уже на форуме вспоминали)был сформирован набазе отремонтированной учебной матчасти, но документального подтверждения не нашел
>>
>>Посмотрю, что есть у меня.
>Сведения об учебном дивизионе в Черкассах не из воспоминаний Елизарова В.С.

Нет. Статья - Федоровский В., Коваленко А. "Комиссар Василий Казарин"...

С уважением, Евгений Дриг.
http://mechcorps.rkka.ru
От BP~TOR
К Евгений Дриг (01.02.2006 20:27:37)
Дата 02.02.2006 19:48:37

Re: О 56-м...


>>Сведения об учебном дивизионе в Черкассах не из воспоминаний Елизарова В.С.
>
>Нет. Статья - Федоровский В., Коваленко А. "Комиссар Василий Казарин"...

Тогда получите
Газета ВВ МВС України «Ратник»
БП-56: КОРОТКЕ, АЛЕ ГЕРОЇЧНЕ ЖИТТЯ
Шістдесят років тому в історію Великої Вітчизняної війни була вписана одна з найяскравіших і, водночас, найтрагічніших сторінок – оборона Києва. Пліч-о-пліч з бійцями Червоної армії воювали і воїни-чекісти. У кривавих оборонних боях, не маючи важкого озброєння і техніки, вони демонстрували приклади мужності та героїзму. Про подвиг воїнів 227-го конвойного полку, який поліг майже весь, нагадує пам’ятник біля села Калинівка, що під Києвом. Ще один пам’ятник стоїть у Каневі – це макет знаменитого бронепоїзда БП-56, який відзначився у боях за столицю України. На сьогодні з екіпажу прославленого “Бориса Петровича” в живих залишилися одиниці. Один із них – старшина Володимир Сергійович Єлізаров. Незважаючи на похилий вік (влітку йому буде вісімдесят), у нього збереглася чудова пам’ять, якій можна щиро позаздрити. А тоді, у грізному 1941-му, йому ледь виповнилося двадцять…
* * *
- До призову на службу я працював дизелістом-машиністом на електростанції, - згадує Володимир Сергійович, - тому коли потрапив до 55-го полку з охорони залізниць, мене було призначено в команду бронепоїзда. Але оскільки спеціальності машиніста на електростанції і машиніста паровоза – різні речі, командири відправили мене на навчання до Черкас. Там базувався окремий учбовий бронедивізіон, в якому готували молодший командний склад та фахівців для бронепоїздів. Незабаром я здобув фах механіка бронеавтомобіля БА-10 (який міг пересуватися як залізницею, так і ґрунтовою дорогою. – Г.С.).
21 червня я разом з товаришами виїхав до Києва на дивізійні партзбори. Командир дивізії полковник Мажирін був лаконічним: обстановка напружена, збори відміняються, всім повернутися до своїх підрозділів. Приїхали до Черкас. Казарма порожня, койки застелені – почалася війна… Повним ходом йде завантаження боєприпасів. 24 червня БП-56 отримав наказ – вирушати до Києва.
У Києві бронепоїзд перебував чотири дні. Фашистські стерв’ятники бомбардували місто, і його команда вела по них загороджувальний вогонь. Обстановка ускладнювалася. Приймати БП в тупику станції Київ-Московський стало недозволеною розкішшю. За рішенням командування фронтом фортеця на колесах виїхала на ділянку Київ-Тетерів…
- В районі Святошина були артсклади, - продовжує Володимир Сергійович, - де ми поновили боєзапас. Пригадується світла червнева ніч. Стоїмо на станції. Командир бронепоїзда старший лейтенант Іщенко, комісар Казарін і неподалік – я. Раптом підходять двоє військових і до командира: “Товаришу старший лейтенанте, виручайте, потрібна ваша допомога!”. Пізніше довідався, що це був один з комбатів, чий батальйон ледь стримував переважаючі сили ворога. Зникли вони так же хутко, як і підійшли. Голос комбата видався мені до болю знайомим. І ось – іронія долі. Лише через чотири роки з’ясувалося, що то був мій рідний брат. А тоді не впізнав у темряві, навіть словом перекинутися не встигли…
Іщенко відправив командира взводу Семена Гаврильченка разом із двома розвідниками до Бородянки. Згодом поставив мені завдання: з’їздити і забрати їх назад. Поїхав, зупинився навпроти будівлі вокзалу. Тільки-но відкрив двері, чую – шуршить снаряд. Миттєво зрозумів – це мій! Вискочив, ліг біля залізничного полотна. Перший снаряд зніс з бронеавтомобіля ковпак, другий розбив його вщент. Після цього я змушений був стати заряджаючим гармати…
Натиск німців посилювався. Танки Гудеріана рвалися до Києва. Частини Червоної армії вели запеклі оборонні бої. “Борис Петрович” допомагав їм вогнем своїх гармат. Назавжди зберігся в пам’яті Єлізарова перший бій…
- Стояли ми на перегоні між Бородянкою і Клавдієво. Місцевість відкрита, проглядається все навкруги. Аж бачимо – вдалині здіймається курява, чути шум двигунів, але не видно – свої чи чужі? Тоді начштабу БП капітан Мартиненко виліз на бронеплощадку біля рубки. Справжній був артилерист і безстрашний офіцер. Глянув у бінокль: ідуть ворожі танки. Розвернули гармати, чекаємо. Ляскання гусениць все ближче. Але страху не було. Залізні потвори все ближче і ближче. Не витримав, кричу Малашенкову (навідник гармати. – Г. С.): “Іване, давай!”. Підпустили їх метрів на двісті п’ятдесят. Класний навідник був Іван: три постріли – три танки. Решта розвернулися і втекли…
Подібних бойових епізодів у БП-56 було чимало. В пожежному порядку його кидали на найгарячіші ділянки фронту. Ворожі літаки шукали бронепоїзд, щоб його знищити, але… не знаходили. Він вміло маневрував, продовжуючи знищувати живу силу та техніку німців.
- А якось був такий випадок… Стояли ми тоді під Лозерцями. З одного боку село, з іншого – величезне поле пшениці. Дорога з села йде через яр, біля якого зарився в землю піхотний батальйон. Наступ ворога очікувався з боку населеного пункту. Однак несподівано він з’явився зовсім з іншого. Уявіть: по пшениці йдуть ворожі лави. Закочені рукава, автомати на боці. А попереду оркестр грає марш. Ми швиденько дали залп. Падають вбиті й поранені. Решта змикає лави і продовжує рух вперед. Психічна атака, та й годі. Однак після кількох залпів фашисти на власній шкурі переконалися, що їхній задум провалився. Після відбиття нападу до нас прибіг комбат: “Дякую вам, братчики! Якби не ваша допомога, був би нам каюк…”.
У середині серпня бронепоїзд отримав завдання – прикрити переправу частин 26-ї армії на лівий берег Дніпра в районі Канева. Фашисти вели по переправі безперервний артилерійський вогонь, літаки закидали її бомбами. Під час одного з нальотів було пошкоджено міст. Сапери полагодили його, але тільки для проїзду автомобільного транспорту. БП-56 опинився в смертельній пастці: попереду – поріг, позаду – зруйнований міст. Це і був його останній і рішучий бій…
- Залізничне полотно було пошкоджене, - розповідає Володимир Сергійович, - і бронепоїзд стояв нерухомо метрів за сто вісімдесят від мосту. Вели вогонь з усіх гармат і кулеметів. В башті дим, гар, дихати нічим. Відкриваю замок гармати, вискакує гільза. Але пострілу нема. Не можу зрозуміти, в чому справа. Дмухнув у ствол, димок розвіявся, але звичного просвіту не видно. Що за диво? Виявилося, що від безперервного вогню дуло гармати перегрілося і снаряд застряв у ньому. Почали готувати до бою гранати.
Раптом чую: “Єлізаров, до командира!”. Прибіг до Іщенка, а той і каже: “Єлізарич, треба вивести поранених!”. Бачу неподалік мосту на насипу стоять дві машини – “полуторка” і ЗІС-5. Я мерщій до них: перша розбита, друга ціла. І ключ в замку запалення стирчить. Повернув його – двигун одразу запрацював. Доповів про це командиру. Хлопці вискочили на насип і зіштовхнули з нього розбиту “полуторку”, яка заважала проїзду. Повантажили в ЗІС поранених: і наших, і червоноармійців. Загалом я тоді відвіз до польового госпіталю 26 чоловік…
Майже три дні вела бій з ворогом броньована фортеця на колесах. І лише за наказом командира 26-ої армії екіпаж БП-56 останнім перейшов на лівий берег Дніпра. Коли підривали бронепоїзд, що став для них рідним, у ньому не залишилося бодай жодного снаряда чи патрона…
Дорого заплатив ворог за загибель БП-56. Протягом 44 днів безперервних боїв наші бійці знищили 11 танків, 5 гармат, 12 мінометів, 2 бронемашини, 2 артилерійські батареї та понад 700 ворожих солдатів.
За зразкове виконання бойових завдань і виявлені при цьому доблесть і героїзм велика група воїнів бронепоїзда була удостоєна високих державних нагород. Командир бронепоїзда старший лейтенант Іщенко та військовий комісар Казарін були нагороджені орденом Леніна. Дев’ятнадцять чоловік отримали орден Червоної Зірки. Одну з них – Володимир Сергійович Єлізаров…
* * *
Протягом багатьох років всі, хто залишився в живих із складу знаменитого БП-56, зустрічалися в Каневі, де одна з вулиць носить його ім’я. Згадували минуле, спілкувалися з молоддю. Але невблаганний час робить свою справу – з кожним роком ветеранів стає все менше. А тих, кого ще носить земля, розпеченим залізом пече душевна рана…
- Нині я, як кажуть, невиїзний, сиджу дома, - сумно опускає голову Володимир Сергійович, - але ж ходять чутки, ніби пам’ятник наполовину розтягнули, а те, що від нього лишилося, перетворили ледь не на кафе. У стилі ретро, так би мовити. Хіба це по-людськи, хіба можна так вчиняти із пам’яттю?
Ні, не можна! Це беззаперечно. Але як пояснити це тим, у кого комерційний інтерес вщент знищив святі почуття, якщо, звісно, вони у них були.
Дещо дивує і позиція місцевої влади, яка зобов’язана вести військово-патріотичне виховання молоді. Невже бронепоїзд, удостоєний ордена Червоного Прапора, не заслуговує пошани? Не можна навчити людину любити й захищати Батьківщину лише на зарубіжних бойовиках…
Капітан Геннадій СОЛДАТЕНКО.
С наилучшими пожеланиями BP_TOR
От Евгений Дриг
К BP~TOR (02.02.2006 19:48:37)
Дата 02.02.2006 19:51:59

Re: О 56-м...


>>>Сведения об учебном дивизионе в Черкассах не из воспоминаний Елизарова В.С.
>>
>>Нет. Статья - Федоровский В., Коваленко А. "Комиссар Василий Казарин"...
>
>Тогда получите

Спасибо. Этого не видел...
Скорее всего он просто по ошибке называет учебное подразделение - УБЕПО-МБВ 56-го полка.
Возможно, учился потом в учебном дивизионе БЕПО НКВД, наложилось...

С уважением, Евгений Дриг. http://mechcorps.rkka.ru