Cвечников Михаил Степанович (статья+биография+фото)
СВЕЧНИКОВ Михаил Степанович (1881—1938), сов. военачальник. Чл. Ком-мунистич. партии с мая 1917. Из семьи казачьего офицера. Окончил Академию Генштаба (1911). Участник 1-й мир. войны, полковник. В 1917 избран дач. 106-й пд, находившейся в Финляндии и являвшейся оплотом большевиков до и во время Окт. революции. В нач. 1918 главком рево-люц. войск в Зап. Финляндии, гл. воен. специалист в фин. Кр. Гвардии, смарта 1918 пом. глав-I ома революц. войск Финляндии. С мая Г11.4 нач. управления формирования войск Петрограда, с авг. нач. 1-й Петрогр. пд. ' нояб. команд, войсками Касп.-Кавк. отлила Юж. фр., в дек. 1918 — марте 1919 команд, войсками Касп.-кавк. фр. ' парта 1919 нач. штаба Казанского УР, | июля 1919 комендант Курского УР. И сент.— окт. 1919 командовал Свод-поп дивизией 13-й А в Орловско-Курской операции 1919. С дек. 1919 пом. Коменданта Тульского УР. С марта 1920 военрук Донского и с июля Кубанско-Чорномор. обл. военкоматов, с сент. 1920 начальник штаба Наркомвоенмора Азербайджана. Затем на воен.-преподават. работе, комбриг.
А вот и анонсированая статья (на украинском языке) могут быть проблемы при "газетном сканировании"! Начдив першої
КОМБРИГА СВЄЧНИКОВА МИХАЙЛА СТЕПАНО-ВИЧА, ДОЦЕНТА ВІЙСЬКОВОЇ АКАДЕМІЇ ІМЕНІ М. В. ФРУНЗЕ, ЗААРЕШТУВАЛИ ОСТАННЬОГО ДНЯ 1937 РОКУ. ЗААРЕШТУВАЛИ ДОМА, ПО ВУЛИЦІ НЕВИНСЬКІЙ, 2 (НИНІ ВУЛИЦЯ ЧАИКОВСЬКОГО). А ВЖЕ ДРУГОГО СІЧНЯ 1938 РОКУ НАКАЗОМ НАРКОМА ОБОРОНИ СРСР МАРШАЛА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ К. Є. ВОРОШИЛОВА ВІН БУВ ВИКЛЮЧЕНИЙ ІЗ СПИСКІВ РСЧА. ОТЖЕ, ДОЛЯ МИХАЙЛА СТЕПАНОВИЧА БУЛА ВИРІШЕНА БЕЗ СУДУ І СЛІДСТВА. ЗА ПІВТОРИ ДОБИ НОВОРІЧНОГО СВЯТА.
А сім років тому, коли у донській станиці міські уповноважені намагалися «розкур-кулити» матір Свєчникова, за неї заступився саме Вороши-лов. Щоправда, спочатку Марія Герасимівна зайняла кругову оборону у своєму курені і стрельнула з рушниці поверх голів посланців міста, які одразу ж втекли з базу (чим не образ запеклого куркуля, озброєного до зубів?). А коли облогу було знято, вона дала телеграму синові. З Москви не забарилися з урядовою телеграмою: «Свєчникову не чіпати. Борошилов».
Чому ж тепер бойовий Нарком так квапився зректися Свєчникова, а по суті, знищити його?
Можна зробити багато припущень, тим більше, що сьогодні ми вже знаємо значно більше про мінливість, кфлю-герність» Ворошилова по відношенню до бойових товаришів. На мій погляд, одна з причин — небажання ділитися славою зі Свєчниковим. Так-так, Свєчников, один з перших офіцерів царськоТ армії, що перейшов на сторону революції,-а як офіцер Генштабу — загалом перший, мав величезний авторитет в РСЧА. Втім, не лише в РСЧА. Михайло Степанович кілька років обирався депутатом Хамовницької райради м. Москви. 1 саме він, 34-річний тоді генштабіст, який відав службою військових сполучень на території Фінляндії, в квітні 1917 року на прохання ЦК РСДРП(б) узяв на себе відповідальність за безпечний проТзд В. І. Леніна і всіх його супутників із Гельсінгфорса (Хельсінкі) до Петрограда. Саме йому більшовики довірили це відповідальне доручення. Невдовзі начштадив Свєчников був обраний начальником 106-ї піхотної дивізії, яка стала відтоді, за офіційним визнанням ЦК РКП(б), «оплотом революції». Який потрібно було мати авторитет, щоб фронтовики першої світової війни обрали свого «Свєчникз» власним начдивом?! Довір'я це Свєчников заслужив на двох війнах — на японській і германській. Він був нагороджений вісьмома бойовими орденами, в тому числі найпочесні-шим — «Георгієм», і ще Георгіївською золотою зброєю.
1 травня 1917 року Свєчни-кова прийняли до більшовицької партії з умовою, висунутою партійним комітетом: тримати все в таємниці 8 Інтересах революційної справи, адже Свєчникоа у той час був єдиним більшовиком — генерального штабу полковником — військовим спеціалістом найвищої кваліфікації.
Однак щойно надійшло перше повідомлення про збройне повстання в Петрограді, яке готувалося, вже о дванадцятій годині 55 хвилин 25 жовтня 1917 року у Смольному була одержана телеграма: «Вся 106-е піхотна дивізія на чолі з командним складом готова в будь-який час виступити на захист Рад і стояти на сторожі демократії. Начдив 106 полковник Свєчников. Голова дивізійного комітету Пискунов».
Ця телеграма з точністю до хвилини якраз і свідчить, що саме Михайло Степанович Свєчников був першим радянським офіцером такого рангу. Більше того, В. А. Антонов-Ов-сієнко згадував, що Володимир Ілліч Ленін перед першим засіданням Наркомвійськмору рекомендував обговорити питання про залучення до роботи військових спеціалістів з числа колишніх кадрових офіце-ців царської армії і запропонував викликати для цього з Ставки генерала Бонч-Брусви-ча і генерала Свєчникова з Фінляндії. Про Свєчникова говорили як про генерала, хоча звання цього він не одержував; очевидно, у розумінні людей він був генералом.
Які ще могли бути запитання? Тим більше, що в цей час К. Ворошилоа щойно прибув з Луганська до Петрограда як делегат II Всеросійського з'їзду Рад і з листопада цього ж року став комісаром Петроградського ВРК по градона-чальству. Зазначимо, це листопад місяць. А Свєчников у кінці ЖОВТНЯ З ОДНИМ ПОЛКОМ
своєї дивізії на Пулковських висотах обороняв революційний Пітер від заколотників Ке-ренського — Краснова, за всіма даними, він готувався стати головкомом усієї петроградської оборони. Однак дивізійний комітет солдатських депутатів вїдтгликап його- назад до Фінляндії: потрібно було допомогти фінському народові у створенні Червоної гвардії Фінляндії, яка ніколи не мала регулярних військ. Свєчников вільно говорив фінською мовою, мав не лише глибокі теоретичні знання військової справи, але й бойовий досвід оборонних дій, які найбільше підходили тут: маючи маяочи-сельне населення на великій території, країна, здавалося, самою історією була приречена на постійну оборону.
І саме Свєчникову, як Головкому революційних військ Південної Фінляндії (а це понад 70 процентів населення), певною мірою завдячує Фінська Республіка збереженням державного суверенітету у війні з Німеччиною. Через 60 років вдячна Фінляндія спорудить найвищий у Лахті пам'ятник з червоного граніту своїй Червоній гвардії, військовим керівником якої був Михайло Свєчников.
Після Фінляндії, з травня 1918 року, Саєчников очолює управління формування військ Петрограда, а з серпня він — начальник 1-ї Петроградської піхотної дивізії. Перший начдив першої!
Одне слово, К. Є. Вороши-лову, який мав свої заслуги перед Батьківщиною і революцією, і М. С. Свєчникову ділити, власне, не було чого: кожен виконував свій обов'язок і жив своїм життям. 1 однак 2 січня 1938 року рука наркома не здригнулася...
Та це, звичайно, далеко не головна ланка у викритті чергового «ворога народу». Воро-шилов чудово знав неприхильне ставлення (коли не гнів) Сталіна до Військової академії РСЧА ім. М. В. Фрунзе, де з 1922 року викладаа Свєчников. За вказівкою Генсека і розпорядженням Наркома оборони на військових істориків цієї академії було спрямовано нищівну критику. За що?
Першою жертвою розправи був професор А. Свєчин, у ярославській тюрмі помер начальник кафедри історії громадянської війни М. Какаурін. Так, його «Стратегічний нарис громадянської війни», виданий у 1926 році, як і його двотомник «Революція бореться», різко розходився зі схемою про вирішальну роль Сталіна, висунутою Ворошиловим до золотого ювілею вождя у книзі «Сталін і Червона Армія». Нічого схожого ні Генсек, ні Во-рошилов не знайшли і в книзі М. Свєчникова «Боротьба Червоної Армії на Північному Кавказі. Вересень 1918 р. ■— квітень 1919 р.» з передмовою члена РВРР і РВР Каспійсько-Кавказького фронту К. А. Ме-ханошина. Широко були відомі труди Свєчникова по стратегічному використанню кінноти. Але знову ж Михайло Степанович не пішов «офіційною» лінією на використання «соціалістичного коня« як найбойо-витІшого і найнадійнішого засобу сталінської стратегії. Він писав про кінноту як про рухомі війська, які можна підкріпити танками, артилерією й авіацією. І не більше того.
Такі самі погляди були в багатьох викладачів академії. Гнів Сталіні- і Ворошилова, які побачили загрозу їхньому безроздільному авторитетоиі св-ме з цього боку, цілком зрозумілий і д.іє ще одну ланку, вже "основи"^ "' До 'ТТйяснє ■:;. причин арешту комбрига Свєчникова.
Після перших арештів в академії Свєчников відійшов від історії громадянської війни — він розумів, звідки йде загроза. У характеристиці за 1936 рік так і записано: «За останні роки Свсчников працює переважно над питаннями стародавніх і середніх віків. Мас праці по вісімнадцятому століттю...».
Але вже було пізно. Сталіну і Ворошилову потрібна була нова гучна справа військспеців. Єжов побачив, куди дивляться Генсек і Нарком оборони...
Доцільно простежити. . як Свєчников опинився на викладацькій роботі.
На К?спійсько-Каи ка^ьком у фронті Михайло Степанович тривалий час перебував пліч-о-пліч з легендарним на той час Камо. З ним же у 192 і році Свєчников виїхав до Ірану — помічником військового аташе.
І ось після повернення з Ірану Свєчникова направляють на «підсилення партійного впливу серед викладацького складу і слухачів» до академії імені М. В. Фрунзе. Напередодні там працювала комісія Головного політуправління під' керівництвом Бубнова, яка виявила ряд серйозних недоліків у діяльності партійних осередків, доборі і розстановці кадрів, наборі слухачів, Рекомендації: зміцнити партосередки. Один з перших, кого рекомендували для цієї роботи — Свєчников.
На цей час припадає і початок дружби з Тухачевським, Якіром. Більше того, в 1934 році разом з ними він на рік виїхав читати лекції до Німеччини (за обмінним курсом. У той же час німецькі військові спеціалісти читали деякі лекції і в нас у військових училищах та академіях. Про цей факт нашої історії написано дужз мало, і він ще чекає своїх дослідників).
На початку 1937 року Військова академія Імені М. В. Фрунзе лишилася без начальника, а невдовзі й без його заступників. Командарм 2 ран-га А. І. Корк був заарештований, оголошений «ворогом народу». У травні 1937 року тимчасово виконуючим обов'язки начальника академії призначається Н. А. Верьовкін-Рохальський, котрий нібито « у числі перших радянських командармів нагороджений орденом Червоного Прапора» (так, до речі, написано в історії' академії, яка вийшла у 1980 році!). Насправді ж не в числі перших, а швидше в числі останніх — у 1926 році. Без закінченої вищої освіти, Верьовкін-Рохальський перед Тим нетривалий час заміщував за
арештованого заступника начальника академії по науковій частині (раніше він був начальником курсу). У кінці травня 1937 року по всій РСЧА знову створюються політвідділи.
Створюється політичний відділ і в академії, одним із завдань якого, на жаль, стало викриття «ворогів народу», звичайно, у тісному контакті з особливим відділом НКВС. З числа слухачів призначаються начальник політвідділу і військовий комісар з надзвичайними повноваженнями. Вони почали (були змушені) встановлювати рознарядки на арешти — по факультетах, курсах, кафедрах, відділах, службах — скільки старшого і середнього комскладу, професорів, доцентів, ад'юнктів, слухачів, службовців. Часом упродовж усієї ночі працювала парткомісія. Виписка з протоколу парткомісії і на її підставах ордер на арешт оформлялися без зволікань, в межах години. За пойнятих, як правило, виступали начальник клубу і водій клубної автомашини, на якій заарештованого відвозили одразу до тюрми (спеціальних машин — «чорних воронів» — не вистачало).
За такої інтенсивної роботи політоргани протягом трьох років практично вичерпали не властиві їм у такому обсязі каральні функції. За. доповіддю К. Є. Ворошилова, командно-начальницький і політичний склад РСЧА був «очищений до кісток» — 40 тисяч військовослужбовців були репресовані і виключені із списків РСЧА. Середній вік комскладу став молодшим, ніж під час громадянської війни.
Ось у таких умовах довелося працювати Свєчникову в академії. Зібрати компромат на таку людину було справою не надто складною: дружба з Камо, Тухачевським, Якіром, Убо-ревичем, лекції в Німеччині, посольство в Ірані. 1, крім усього іншого, старший син — емігрант...
, Тут необхідно пояснити одну деталь: у 1917 році померла дружина Михайла Степановича. Свєчников відвіз дітей до матері, на Дон. Старшого сина Володимира віддали там до кадетського корпусу. Коли у 1918 році наші війська брали Новочеркаськ, кадетський корпус практично увесь був вивезений за кордон. У Франції опинився і 12-річний син Свєч-никова. Ставши дорослим, у
30-х роках він повернувся на Батьківщину, почав працювати. До всіх інших причин арешту Свєчникова випадок з сином пасував якнайкраще.
Улітку 1937 року комбриг Свєчников їздив до рідної станиці Усть-Ведмедицької, побачився з матір'ю. А восени в Сухумі заарештували його старшого сина Володимира, який працював в «Інтуристі». Михайлу Степановичу замість пояснення запропонували... зректися сина.
На той час преса вже опублікувала кілька зречень дітей від батьків, але ні батьківського, ні материнського зречення ще не було. Комусь, очевидно, цього дуже захотілося. Вибір припав на Свєчникова — зрікайся. Комбриг відповів: «Колишніх батьків просто не буває, а по-друге, я не вірю, що син — ворог народу».
Санкцій не довелося чекати: Свєчникова понизили в посаді на два ступені, до старшого викладача. А потім настало 31 грудня...
Із внутрішньої тюрми на Луб'янці його перевели до Лефортівської. Звинувачення одне — за підривну, антира-дянську діяльність. Характеристику за 1937 рік з особової справи комбрига вилучено, але в ЦДАРА збереглися характеристики на інших викладачів академії. В них рясніють фрази такого зразка: «приятелював з троцкістами», «підлягає вилученню». Напевно, те ж саме було записано і Михайлу Степановичу.
А в Лефортово продовжувалися тортури. Через несхитну стійкість підсудного кримінальну справу ведуть двоє — начальник слідчого відділу управління НКВС Москви С. Г. Жупахін і слідчий по особливо важливих справах В. 3. Боло-тін. За вісім місяців вони не змогли добитись від підсудного жодної фрази «компрома-ту» на інших воєначальників. Слідчих квапили, Михайло Степанович мовчав. Тортури ставали дедалі витонченішими. Від них і помер перший радянський офіцер. Ще одна перепона на шляху перекручення історії і особистої слави впала. Генсек і Нарком оборони могли радіти. Щоправда, приблизно через рік були розстріляні й-обидва слідчі, які не зуміли вибити брехливі показання. Таке тоді не прощали.
А в загс за місцем проживання М. С. Свєчникова з НКВС було передано медич- І ний висновок про його смерть від гострої серцевої недостатності. Дуже переконливо ба- і чити цей документ поряд з ос- ; танньою характеристикою, де ! особливо підкреслюється, що і М. С. Свєчников ніколи не хво- І рів, «здоровий і готовий до походів і боїв».
Г. Гейне якось радив розглядати життя видатних люде* так, як розглядають сонце: нг сході і на заході, коли йогс величина найбільш ясна. Дл; першого радянського офіцера командуючого фронтом, видатного військового педагоге Михайла Степановича Свечни-кова нарешті така можливість з'явилася.
І. КАРТАВЦЕВ, кандидат історичних наук, доцент.
(«Советский вони». № 22, 1988 рік).
